Найбільшою втіхою кожного віруючого серця є молитва у святому храмі. Саме тут відчуваєш особливу присутність Божу, радієш тому, що потрапив в дещо інший світ, світ благодатний, невимовно прекрасний, в якому хочеться перебувати довго-довго і єдиними ми і єдиним серцем підносити Жертву Хвали та подяки Всемилостивому Творцю зо Його безмежно великі благодіяння.
Ось уже 170 років в одному з куточків древнього Проскурова (нині Хмельницькому) стоїть Свято-Різдво Богородичний храм як великий пророк свого міста, що проповідує спосительні істини.
Диво – храм Різдва Богородиці… Під голубим небом вимальовується блакитно – синій архітектурний витвір з невеликою дзвіницею, яку прикрашають високі білі колони. А що нам відомо про нього? Які грози і смерчі проносились над ним, цим благословенним Кораблем Православ’я? На превеликий жаль, багато втрачено, і повернути все просто неможливо. Але й те, що залишилось, є дивовижним свідчення історії першої половини 19-го століття. Саме цьому храму судилось стати безпосереднім учасником тих далеких подій.
У 1795 році після приєднання Правобережної і Лівобережної України до складу Російської імперії утворилася Подільська губернія. Почало відроджуватися православ’я, яке бере витоки ще з часів Київської Русі.
Указом імператриці Катерини ІІ на Поділлі була утворена самостійна єпархія, яка стала називатися Брацлавською і Подільською. Очолив єпархію єпископ Іоаннікій.
З організацією єпархіального управління місто перетворилося на центр духовного життя, а це зумовило потребу у будівництві храмів.
Відновлювалися старі і будувалися нові молитовні споруди. Був складений спеціальний проект, згідно з яким невелика дерев’яна церква в Проскурові мала стати собором (у місті на той час нараховувалося 35 православних дворів).
Побудувати добротний храм за рахунок доходів єпархії було практично неможливо. Цю справу взяв на себе Петербург. І ось 60 тис. рублів 1835 року розпочалося зведення храму-собору на місті старої церкви, котру знищила пожежа. Через 2 роки у маленькому містечку з’явилася велична споруда. Її будівництво завершилось 28 травня 1837 року, в день пам’яті преподобного Пахомія Великого.
Храм збудований із доброякісної цегли. Висота його сягає понад п’ятиповерховий будинок. Він має форму кола – символ вічної премудрості Божої – до якої входить безсмертна людська душа.
Архівні матеріали свідчать, що собор гордився власною бібліотекою. Найдавнішим виданням був «Часослов» 1729 року. Серед церковного начиння вабила око історична цінність: золота дарохранительниця 875 проби – подарунок царського спадкоємця, майбутнього царя Олександра ІІІ.
Не можна не згадати і про чудотворну ікону Божої Матері. Це копія безцінної Озерянської ікони. За переказом, вона вціліла під час пожежі 1822 року в колишній дерев’яній церкві. Тоді згорів майже весь старий центр міста, а ікона залишилася неушкодженою.
Ікона мала незвичайну срібну ризу. На ній сяяли дорогоцінні прикраси – пожертви богомольців за зцілення від хвороб.
У храмі був багатий іконостас. Дотепер збереглися лише різьблені позолочені царські врата.
На превеликий жаль, нема вже ні чудотворної ікони, ні дарохранительниці, ані багатьох інших речей, які могли б стати музейними реліквіями, окрасою будь-якого храму. Про подальшу долю їх нічого не відомо.
У храмі відмінна акустика, а тому легко відправляти богослужіння, особливо піднесено звучить хоровий спів. Звеличують Божу славу й істину два хори: один молодіжний (студенти музичного училища), другий хор – любительський. При храмі діє недільна школа, де діти різного віку опановують ази православної віри, ознайомлюються з традиціями та духовністю наших предків; функціонує церковне братство, яке допомагає немічним, хворим, дітям-сиротам.
Таки зійшла на землю Божа благодать, бо після довгих років заборони влади на відзначення 1000-ліття прийняття християнства на Русі передала церкву у власність громади міста.
Оновлюється наше життя, оновлюється і храм. Будується ще один приділ на честь преподобного Серафима Садовського, розширюється і облаштовується територія біля церкви.
Сьогодні храму Пресвятої Богородиці – 170. Це не просто пам’ятка культури, а Собор нашої духовності, гармонійне поєднання людини і світу.
Видатний український письменник Олесь Гончар закликав: - Бережіть собори ваших душ, друзі!
У цих словах – віра у Слово Боже, у незаперечні істини Любові, Добра Милосердя.
І саме в цей день 28 травня 2007 року в день святкування Дня Духа Святого та пам’яті Преподобного Пахомія Великого, Високопреосвященнійший Антоній, Архієпископ Хмельницький і Шепетівський, керуючий Хмельницькою єпархією, прибув в Свято-Різдво-Богородичний храм, щоб розділити радість з сотнями прихожанами ювілейну дату храму. Архіпастиря хлібом – сіллю зустрічали вихованці недільної школи.
За Божественною Літургією на малому вході Архієпископ Антоній по благословінню Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля УПЦ, нагородив настоятеля храма Архімандрита Пахомія за багаторічну працю на ниві пастирського служіння правом служіння Божественної літургії з відкритими Царськими вратами до Херувимської пісні.
Після Божественної літургії, Хресного ходу, на якому усі віруючі були окроплені святою водою, Владика Антоній у своєму вітальному слові привітав усіх присутніх з цією славною подією 170 літнім ювілеєм храму, а також настоятеля храму Архімандрита Пахомія з Днем тезоіменитства. Побажав щоб «Дух Святий Завжди перебував у серцях Ваших». У свою чергу настоятель виразив Архіпастирю щирі слова подяки, за високу нагороду та привітання, побажав Архіпастирю Щоб Дух Святий обдарував великими багатими милостями, здоров’ям довголіттям на многії та благії літа.